Постріл Аврори по Білому Дому
Павло ХОДОС
Дорогі читачі ІБК, цього року здійснилося 15 років від дня трагічних жовтневих подій 1993 року в Москві. Пройшло вже досить часу, щоб розібратися в перипетіях того часу й зробити правильні висновки. Але в російському суспільстві, та й не тільки в російському, дотепер існують різні погляди й оцінки. Найгостріший конфлікт виконавчої й законодавчої галузей влади в Росії в 1993 році почався 21 вересня, коли президент Борис Єльцин опублікував суперечної Конституції, що діяла, указ про припинення діяльності Верховної Ради Російської Федерації (РФ), і закінчився 4 жовтня стріляниною в Останкіно й у центрі Москви. Протистояння владних структур вилилося в конституційну кризу, блокаду парламенту, безладдя й збройні зіткнення на вулицях міста, спробу штурму телецентру й силовий розгін прихильників Верховної Ради РФ. Фінальну стадію подій - розстріл з танків Білого дому, де тоді розташовувалися депутати, завдяки прямій телевізійної трансляції побачив увесь світ. Реакція світового співтовариства була досить неординарною. Звичайно, коли парламент обносять колючим дротом, обстрілюють із важкої бронетехніки, а потім туди приходять солдати й виводять парламентаріїв з піднятими нагору руками - це називається путчем або переворотом. Але в цьому випадку московські події багатьма на Заході були названі торжеством демократії. Це була одна оцінка тих подій. Інша оцінка, протилежна цієї, дотепер існує в прокомуністичним середовищу російського суспільства. Так у московських заходах, присвячених до 15-лиття трагедії, взяло участь значна кількість людей. Удень на площі Краснопресненської застави пройшов мітинг. Після мітингу учасники відправилися на хід по вулиці Червона Преснячи від площі Краснопресненської застави до Дружинниковской вулиці, де розташовується неофіційний меморіальний комплекс, споруджений і існуючий уже багато років без санкції міських влад на згадку про убиті й поранені в перші жовтневі дні 1993 року. Жалобні мітинги під гаслом "Не забудемо, не простимо!" пройшли й у деяких інших регіонах Росії. Але Держдума Росії, серед депутатів якої є ще й ті, хто засідав у парламенті 15 років тому, на своєму засіданні не знайшла потрібним ушанувати хвилиною мовчання пам'ять загиблих у жовтні1993 року. Їх за офіційним даними було 137 чоловік (за неофіційним даними вважається, що загинуло до 1300 чоловік). Відповідна пропозиція була внесена депутатом від КПРФ Миколою Харитоновим. І як він заявив, що це треба зробити "для з нашого суспільства". Але дану ініціативу не схвалив голова Держдуми Борис Грізлов, що заявив, що депутати й так пам'ятають про минуле. "Політично коректніше буде заслухати ваш виступ, і нехай кожний з із надійде так, як він уважає потрібним", - заявив тоді депутатові Харитонову голова Держдуми. Дуже цікавою інтерпретацією тих подій є інтерпретація, висловлена віце-президентом Центра політичних технологій Росії Сергієм Михєєвим. "Розкол російського суспільства, викликаний подіями 1993 року, прийняв трохи інші форми, - заявив він. - Тоді, по суті, мало місце протистояння прозахідних лібералів і патріотів-державників. Протистояння зберігається дотепер, але більшість других тепер набагато лояльніше до влади, чим тоді, у силу того що відбувається зараз у країні". Проте, на думку Пана Михєєва, ініціатива депутата Харитонова не знайшла відгуку в думської більшості саме тому, що воно представляє діючу владу. - "А діюча влада формально є правонаступницею влади Єльцина, хоча й проводить у цей момент кардинально іншу політику", - резюмував віце-президент Центра політичних технологій. От є такими три різні оцінки жовтневих подій 1993 року. Я не думаю, що ці оцінки є щирими. Швидше за все, вони явно суб'єктивні й політизовані. Так що ж відбулося в Москві в жовтні 1993 року? На мою думку, тоді було не протистояння лібералів і патріотів-державників. Та й придумали собі таку привабливу назву " патріоти-державники" купка новоявлених дбайливців "державних інтересів". За нею явно стояли прокомуністични діячі. Просто в 1991 році їм не вдалося взяти владу під час путчу військовим шляхом. Отож і вирішили вони взяти її вже більш цивілізовано: повільно, але вірно. Але й тут у товаришів (" патріотів-державників") теж нічого не вийшло. Президент Росії Єльцин рішучими діями припинив цю спробу й припинив назавжди. І тоді в далекому 1917 році неодружений постріл крейсера Аврора був пострілом у майбутнє російського народу. І цей постріл через магічні 66 років більшовицького терору, матеріалізувавшись в 1993 році, як бумеранг уразив самих же прихильників більшовицької ідеології. І я сподіваюся, що Росія, перехворівши більшовицькою "краснухою", ніколи більше не згорне з демократичного шляху свого розвитку. До нових зустрічей дорогі друзі!
